Наполео́н I Бонапа́рт (фр. Napoléon I Bonaparte; 15 серпня 1769, Аяччо, Королівство Франція — 5 травня 1821, острів Святої Єлени, Сполучене Королівство) — видатний французький державний діяч, полководець, перший консул Французької Республіки (1799—1804) та імператор Французів (1804—1814, 1815)[2]. Творець однієї з найбільших імперій світу, реформатор і законодавець Європи. Представник роду Бонапартів. Народився в Аяччо, Корсика, Франція. Схвально зустрів Французьку революцію[2], ставши дивізійним генералом революційної армії (з 1796). Командував французькими військами у війні проти Австрії та П'ємонту (1796—1797), очолив Єгипетську кампанію (1798—1801), засвідчивши талант великого воєначальника і політика[2]. 1799 року здійснив державний переворот у Франції, за результатами якого позбавив влади Директоріїю та став консулом[2]. 1804 року проголосив Францію імперією, а себе — її першим імператором[2]. Запровадив нове законодавство, яке й нині діє у більшості європейських країн. Завдяки перемогам над Австрією, Пруссією та Московією підкорив більшу частину Західної й Центральної Європи[2]. Намагаючись встановити гегемонію на континенті, протистояв Британії та її союзникам. Однак зазнав серйозних втрат у неуспішній війні з Росією (1812)[2]. Після же невдалої битви під Ляйпцигом (1813) й здачі Парижа (1814), програвши війну коаліції Австрії, Пруссії та Росії, зрікся престолу та був засланий на Ельбу[2]. 1815 року повернувся до Парижа і відновив імператорську владу, але зазнав поразки у битві під Ватерлоо[2]. Вдруге відмовився від престолу, був засланий на британський острів Святої Єлени[2]. Помер у Лонґвуді на острові Святої Єлени, Велика Британія. Національний герой Франції.
2023