Свято Купала (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) — дохристиянське[1] свято східних слов'ян[2], традиційне старослов'янське свято[3], що після запровадження християнства відзначалося перед Різдвом Івана Предтечі. Прив'язане до сонцестояння, коли сонце перебуває в найвищій точці на небі і відповідно триває найдовший день і найкоротша ніч. Християнізована назва свята включає ім'я Івана Хрестителя[4]. Квінтесенцією свята є вечірнє та нічне очищення за допомогою вогню та води — давня форма магічних дій[5]. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

Святкування аналогічних свят, пов'язаних із сонцестоянням, відоме в багатьох інших індоєвропейських народів: сербів, словенців, чехів, болгарів[6], росіян, німців, австрійців, англійців[7]. Такі свята відомі під назвою Ліго у латвійців, Літа у кельтів, Вардавар у вірменів, Сан-Хуан у іспанців.

Версії походження назви «Івана Купала» суперечливі. Польський історик Александр Ґейштор виводив його зі слова «купатися», вказуючи на ритуальне купання в річці, перше в році[8]. Російський філолог Володимир Топоров вбачав походження назви свята від індоєвропейського кореня *kų̄p — «горіти, кипіти»[9]. Крім того, робилися спроби простежити зв'язок назви «Купала» з індійським словом «куп» («сяяти», «гніватися»), «ку» («земля»), «пола» («захисник»), що стосується певного «покровителя землі»[8]. На думку російського історика Бориса Рибакова, свято Івана Купала етимологічно не пов'язане з дієсловом «купатися» (бо основним процесом були ігри біля нічного багаття), а з коренем «куп», що створює ряд слів, що позначають з'єднання людей: «вкупі»[10], «купно»[11][12].

За версією польського історика культури та філолога Александера Брюкнера, назва свята є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής)[13]. На думку радянського і російського лінгвіста Анатолія Журавльова, оскільки βαπτιστής, «баптістіс» — епітет Іоанна, що буквально перекладається як «купатель, занурювач», у народі його звали Іваном Купалою (Купайлою). Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: купання (від праслов. *kǫpati) означає ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах[14]. Тому, з одного боку, саме цьому має бути зобов'язана поява епітету «Купала», «Купайла» — як переклад «Хреститель», а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув'язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята. Так само роз'яснюється і друга назва купалій — «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітковими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) — соботка — событие, тобто, событно — знов-таки, разом, укупі, купно. Купало, Купалії, Собітка — назви давньослов'янські. Ім'я ж «Іван» (Івана Купайла) — пізніша приставка, напевно, десь XV—XVII ст., коли Купайло у свідомості народу почало частково ототожнюватися з християнським святом Іоанна (Івана) Хрестителя[15].

Назва «купала» проте відома на ширшому ареалі, ніж власне східнослов'янський. Наприклад, у чеській мові kupadło — це нитка для прив'язування подарунків у день святого Івана[16]. Слово «купалка» в деяких місцевостях означає русалку[17]

Походження свята, на думку низки дослідників, дослов'янське. Віктор Давидюк вбачав його корені в обрядах культури шнурової кераміки (близько 2300—1700 рр. до н. е), коли юнацькі ватаги здійснювали викрадення дівчат. Подальша купальська оргія слугувала формою укладення шлюбних стосунків. Історик Юрій Климець погоджується, що первісним змістом свята Купала були оргії. Олександр Курочкін писав, що свято сонцевороту позначало початок сезону, коли укладалися шлюби. Додаткове хліборобське значення, прив'язане до сонцевороту, нашарувалося пізніше у зв'язку з тим, що після Купала починалися жнива. Спершу в жертву задля хорошого врожаю ймовірно приносилася людина, а з посиленням соціального розшарування та виникненням заможної еліти людську жертву стали замінювати опудалом. Те, що опудало може як топитися, так і спалюватися (аналогічно як поводилися з мерцями), на думку Віктора Давидюка, свідчить про існування на межі залізного віку в Європі двох традицій жертвопринесень, зумовлених кліматичними умовами. В ході переселень народів ці традиції змішалися[21].

Перші писемні згадки про свято Купала в Україні є у Волинському літописі (1262 рік)[22][23], де мовиться про події «напередодні Івана дня на самі купалья»[2]. Також на графіті № 78 у Софійському соборі Новгорода, що датується кінцем XI — початком XII століття, є напис: «На Купалиѧ», хоча без контексту[24]. Святкування описано польському «Травнику» (1562) Марцина з Ужендова, що писав: «У нас у ніч свята св. Івана раніше палили вогнища, танцювали, співали, віддавали почесті й молитви до диявола. Польські дівчата дотепер не хочуть відмовитися від цього язичницького звичаю»[25]. Традиції святкування зафіксовано в «Святойванівській пісні про вогнище» («Pieśń świętojańska о sobótce», 1575) Яна Кохановського[26].

Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття). Чи справді у східних слов'ян-язичників існував бог Купало, як це стверджує Густинський літопис, не з'ясовано. Відомо, однак, що в пантеоні богів великого князя київського Володимира Святославича, про який ідеться в «Повісті временних літ», серед богів згадуються лише: Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош[2]. Літописець, знаючи про «бісівські ігрища» на Івана Купала, міг сприйняти назву свята за ім'я язичницького бога[27].
Святкування Івана Купала в Пирогові (липень 2015)

Купала міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята[28], що відбилася, наприклад, у піснях. Натомість у деяких регіонах Русі називали свято Ярилин день, хоча не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов'язане з Ярилом. Це був останній день русального тижня. В давнину з цього дня й до Петра гралися весілля[29].

Святкування дня Івана Хрестителя на сонцестояння було встановлено християнською Церквою в IV ст. н.е.[30] Таким чином воно відбувалося через пів року після Різдва Христового[31]. Така дата була обрана через слова Івана Хрестителя «Я не Христос, але посланий я перед Ним... Він має рости, я ж маліти» (Івана 3:28, 3:30). Це порівнюється з тим фактом, що висота сонця на небі та тривалість дня після літнього сонцестояння зменшуються[32][33].

Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом Купала різного роду заборонами, відбувся синтез язичницького свята з християнським святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану «купанням». Змінившись змістовно, язичницький обряд, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання, як-от: «Купало купайло, де ти зимувало, зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір'єчку, літувало в зіллєчку». Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени (Мари, Марини), або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа[2].

Після християнізації Руси поступово, разом з язичницькими віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального язичницького дійства, пов'язаного з культом богів Неба і Сонця, до XVII століття перетворилося на молодіжну розвагу[34]. На Краківщині свято Купала (відоме там як соботка) відзначали ще в 40-і роки XIX ст.[16] Найархаїчніші елементи Івана Купала збереглися в білорусів. Українське святкування також містить архаїчні елементи, але переосмислені впродовж XIX ст. В росіян святкування Івана Купала більшістю зникло, або його обряди були перенесені на Трійцю та Петрів день[35].

За СРСР в Україні, Білорусі[36] та Латвії[37] купальські святкування були відновлені з безрелігійним змістом[36] у 1960-і (епоха «Хрущовської відлиги»). Хороводи навколо вогнищ та пускання вінків по воді стали основою дійства, а саме свято Купала було переформатовано у «свято радянської молоді»[38][39][40]. Вперше таке святкування, офіційно закріплене в державному календарі, відбулося в 1959 році. Акцент робився на естетичних і грайливих аспектах, тоді як вогню надавався символізм «доброти та вічної слави радянських героїв». Замість опудал Купала й Марени спалювали опудала п'яниць і хуліганів як ворогів радянської ідеології[41].

Сучасні театралізовані дійства, що проводяться на Івана Купала, інсценізують давні обряди[42]. Найменше свято розвинене у карпатському регіоні, а найбільше – на Поліссі та у центральній Україні. Здебільшого його сучасний сенс полягає у збереженні традицій предків

23 червня на 24 червня за григоріанським календарем
23 (6) липня на 24 (7) липня за юліанським календарем